Шлях із Сігету (не менш тернистий)

Від’їзд було ретельно розплановано. Електричка Будапешт-Захонь відправляється о 06:28, в дорозі – 5  год 20 хв. За розкладом маємо прибути в Захонь об 11:48 (тобто о 12:48 за київським часом). Потяг Чоп-Київ відправляється о 15:06. Відповідно, на перетин кордону наївно залишаємо собі 2 години.

Отже, ранок дня від’їзду. Острів залишаємо дещо пізніше, ніж планували, тож до вокзалу добираємось на таксі – щоб встигнути на електричку. З таксистами торгуємось, скидаємо десь третину заявленої суми, але все одно підозрюю, що забагато вони з нас взяли) Ну але це не важливо – головне, що встигаємо, все кул)

Сівши, відчуваємо невимовну тугу за цим чудовим містом і за фестивалем… Потяг рушає, сумно дивимось у вікно. Вирішую, що нехай в електричці я посиджу бадьоренька, а вже в потязі спатиму до самого Києва, п’ю бляшанку енергетика, і десь через 4 пісні «Крихітки» відчуваю, що відрубаюсь) Спати – так спати, думаю я, але це видається не такою вже легкою справою, зважаючи на те, що наші співпасажири виявилися людьми невимовно галасливими. Проїхавши Дебрецен, електричка зупиняється чи не під кожним стовпом, за що отримала прізвисько «трамвай грьобаний». Але ось і довгоочікувана Захонь, радості нашій немає меж…

А далі починаються, власне, пригоди. Тому що найближча електричка Захонь-Чоп відправляється о 15:00 (що, з огляду на те, що маємо квитки на поїзд на 15:06 за українським часом, нам аж ніяк не підходить), під знаком «таксі» на привокзальній площі – жодної таксівки і жоден з опитаних водіїв до Чопа не їде і не поїде, адже «дуже далеко, дуже довго». Один дядечко взагалі ввів нас у глибоченний шок, сказавши, що раніше, ніж за 4 години ми до Чопа ніяк не дістанемось, бо на митниці кілометрові черги… І тут ми згадуємо, що сьогодні понеділок, і цілком імовірно, що він ані грама не перебільшує…

Поволі починаючи миритись з тим, що свій поїзд ми вже пропустили, націлюємось суто на перетин кордону, ідемо в той бік. Жодна автівка на нашому шляху не стопиться…

Доходимо до кордону, спостерігаємо довжелезну чергу. Підходимо ближче, починаємо проситись у мікроавтобусики – а таких з українськими номерами, на щастя, було більшість. Перших штуки 4 виявились повні, нас посилали до наступних. Нарешті, знаходимо порожнього, просимось до нього, а він – ні в яку. Так-сяк повмовлявши водія, все ж, впаковуємось. Розговорились з ним та його напарником, дізнались, що вони до Чопа не їдуть, а їдуть у Стрий, і що в разі чого ми з ними можем і до Стрия доїхати. «В разі чого» – на той випадок, якщо ми не встигаємо на потяг, адже і тут нас запевнили, що за годину, яка залишилась до запланованого відправлення, ми ніяк кордон не перетнемо – перед нами і вправду було доволі багато таких самих бусиків. Добродії порадили спробувати застопити легкову машину, але вони принципово не спинялись. «Ну, якщо гора не йде до Магомета…» – думаю я і йду практично до лінії контролю, де стояли в черзі кілька легкових авто. Серед них було аж одне з українськими номерами (до слова – це був роздовбаний прадавній темно-зелений мерс)… «Тебя-то мне и надо»))) Підходжу, вітаюсь, прошу «підвезти двох дівчат до Чопа, або хоча б просто через кордон… паспорти в порядку, візи не прострочені, їдем з фестивалю «сігет». Спочатку він явно був переляканий, навіть спробував трохи поморозитись. В кінці запитав, звідки ми, і відповідь «з Києва» його, видно, заспокоїла, тож він, зі скрипом в серці, але, менше з тим, сказав заповітне «ну сідайте».

Угорський кордон пройшли швидко і безболісно, а от українська прикордонниця дуже довго розглядала мій паспорт – фотки в самому паспорті, на двох візах і мій реальний мордофейс їй, вочевидь, здалися геть несхожими. Але, хух, я – це все-таки я, і нас впускають в Україну, урааа!)

До поїзда лишалось близько 40 хвилин, дядечко люб’язно підвіз нас до самого вокзалу, і ми навіть встигли заправитись чопськими хот-догами, купленими за такі вже незвичні гривні). На прощання сказав нам «Щасливо!», ми йому побажали того ж, а він нам: «Та шо я, мені тут недалеко». А на нас ще чекало близько 800 км ака 16 годин в поїзді, в які ми поспішили поринути = )